Old Believer Church has forfeited all rights on the Bible printed in Ostrog, 1581

В последнее время интерес к нашему сайту со стороны старообрядцев Украины необычайно возроз, но, к сожалению, мы не можем порадовать наших читателей в Украине хорошими новостями – есть только грустные новости. Вот одна из них.
Как это ни печально, но старообрядчество всего мира понесло тяжкую утрату: оно лишилось прав на Острожскую Библию, которая была похищена в 1996 г. из фондов Музея старообрядчества, находившегося в селе Белая Криница. Благодаря усилиям СБУ, Интерпола и ФБР Острожская библия была обнаружена в 2001 г. и ныне находится в Киеве. Как сообщил пресс-секретарь прокуратуры Чернівецької області Олександр Лебідь, «согласно с решением суда, Библия находится на временном хранении в Киеве и ожидается ее официальная передача Центральному государственному историческому архиву Украины». Особую заботу о ней в 2006 г. (в год празднования 425-летия Острожской Библии) проявил президент Украины Віктор Ющенко. Но ни старообрядцы Киева, ни Москвы не проявили никакого серьезного интереса к судьбе Белокриницкой Острожской Библии и вопрошали о ее судьбе только руководителей районного и областного уровней. Браила к этому делу вообще не проявила интереса. Возможно, в этом развитии событий есть промысел Божий, и Украинское государство сможет лучше сохранить старообрядческое наследие Украины. Тем более, что в последнее время стала известна поразительная и тревожная загадка из реальной жизни: старопечатная книга, взятая неким духовным лицом в одной из старообрядческих общин Украины для богослужебных нужд, была конфискована у некоего уже «не духовного лица» на таможне при попытке ее вывоза из Украины, а подвозил сие «не духовное лицо» до границы ближайший родственник первого духовного лица, который также является духовным лицом. Вопрос: что все это значит? Пока будем размышлять над этим вопросом, будет время прочесть следующую статью о судьбе Белокриницкой Острожской Библии (печатается в сокращении).

Детектив із Біблією

У 2006-му виповнюється п’ять років, відколи правоохоронці знайшли викрадену на Буковині Острозьку Біблію, проте чудом віднайдений раритет досі залишається безгоспним.
(…)
Разом із російськими старообрядцями, які ще у XVIII столітті облюбували ці терени, один примірник Острозької Біблії потрапив на Буковину. Чи користувалися Біблією за призначенням до 40-х років минулого століття, коли радянська влада закрила старообрядницький Успенський собор у селі Біла Криниця Глибоцького району Чернівецької області, достеменно невідомо. Де вона зберігалася — у підземеллях собору чи у приватних осіб, — наразі також незрозуміло. За словами о. Сергія, настоятеля церкви Козьми і Дем’яна, що у Білій Криниці, колись тут був чоловічий монастир і митрополія — центр старообрядництва, багатій бібліотеці якої нібито й належала Острозька Біблія.
Історія цього раритету вельми показова. Адже чимало маленьких музеїв України стали жертвами урізання видатків на культуру у 90-х роках. Скільки одиниць зберігання в це позачасся перейшло з безгоспних фондів у приватні колекції? На прикладі героя нашої публікації — Острозької Біблії, подорож якої у невідомість вдалося перервати, — ми можемо принаймні ознайомитися з типовим сценарієм викрадення раритетів.

Пропала Біблія

Перші документально засвідчені відомості про існування білокриницької Біблії фіксуються у 1988 році, коли, з ініціативи Раїси Горбачової, постановою Ради Міністрів колишнього СРСР від 15 червня у Білій Криниці було створено філіал Центрального музею давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова. З метою перевірки фінансової діяльності музею старообрядництва та стану зберігання фондів наприкінці 1991 року до Білої Криниці навідалася комісія з Москви. Результатом перевірки став акт, який зафіксував факт існування 11 книг, у тому числі й Острозької Біблії. Того ж року частину експонатів музею старообрядництва для надійнішого зберігання перенесли до орендованої у Чернівецькому краєзнавчому музеї кімнати.
Проте 1996 року, в зв’язку зі скороченням витрат у Державному бюджеті України, з якого після здобуття незалежності фінансувався Музей культури старообрядництва в селі Біла Криниця Глибоцького району, заклад закрили. Після ознайомлення з наказом за номером 175 від 8 квітня 1996 року Міністерства культури і мистецтв України про реорганізацію закладу колишній директор музею старообрядництва Михайло Сайко запропонував своєму давньому приятелеві, на той час — заввідділом Чернівецького краєзнавчого музею — Петру Єсіну взяти частину фондів розформованого музею, зокрема й Острозьку Біблію, на тимчасове зберігання без документального оформлення. Хоча, згідно з чинними правилами, для цього мала бути створена спеціальна комісія. Проте тривалий час створення такої комісії зволікалося, і в якусь мить експонати реорганізованого музею опинилися поза контролем. У вересні 1998 року директор Чернівецького краєзнавчого музею Олена Затуловська наполягла на тому, щоб акт прийому-передачі на тимчасове зберігання 152 експонатів із фондів реорганізованого музею таки склали, проте Острозької Біблії в ньому вже не було. Саме з цього моменту заплутаної історії подальшою долею церковних раритетів починають цікавитися співробітники СБУ, Інтерполу і навіть ФБР.

Як розповів старший прокурор відділу підтримання обвинувачення в судах Чернівецької області Руслан Воловідник, припускаючи, що вартість книги з власноручним написом князя Острозького друкарю Івану Федорову може сягнути 300 тисяч гривень, Петро Єсін порадив Михайлові Сайку привласнити першодрук. Слідством встановлено, що Петро Єсін звів колишнього директора музею старообрядництва з мешканцем Чорткова Тернопільської області Петром Безпальком, який пообіцяв Михайлові Сайку знайти покупця на книгу. Відтак Сайко постійно цікавився подальшою долею книги, а Єсін запевняв, що все йде за планом і Безпалько шукає клієнтів, у тому числі серед іноземців. Тільки на початку 1999 р. він серйозно запідозрив, що його ошукали, і став вимагати в Єсіна повернення Біблії. Єсін дав йому домашній телефон Безпалька, по якому Сайко неодноразово намагався зв’язатися з останнім. Безпалько обіцяв повернути видання, але не зробив цього. Натомість він вийшов на мешканця Києва Андрія Потильчака й вів із ним переговори про продаж книги.
Однак невдовзі після того Михайло Сайко подав заяву на ім’я прокурора Чернівців та начальника слідчого відділу Чернівецької міської прокуратури, в якій, без зазначення всіх обставин справи, повідомив про нібито викрадену в нього Біблію.
У липні 2001 році розслідування справи привело правоохоронців до Києва, позаяк на той час книгу переправили вже туди. Киянина Андрія Потильчака, який погодився допомогти мешканцеві Чорткова продати отриману від Михайла Сайка Біблію, намагалися захопити під час її передачі ймовірному покупцеві. «На двох службових авто правоохоронці під’їхали до одного з київських будинків на вулиці Сабурова, де, за їхніми відомостями, мешкав посередник. Невдовзі поблизу зупинився джип, з якого вийшов Андрій Потильчак. У руках цей громадянин тримав якийсь пакунок. Коли до нього кинулися правоохоронці, він пожбурив його на заднє сидіння авто й почав утікати. На перешкоді переслідувачам став невідомий, який у цей час прогулювався неподалік із собакою. Він зняв із пса намордник і нацькував його на правоохоронців. Поки вони давали раду цій перешкоді, Потильчак щез… У трофейному ж пакунку виявили… Острозьку Біблію», — розповів Руслан Воловідник. Основною ознакою церковних книг із музейної книгозбірні був відбиток прямокутного штампа «митрополія Біла Криниця». Саме за цією ознакою Острозьку Біблію ідентифікували під час слідства.
Як повідомив заступник начальника УСБУ в Чернівецькій області підполковник Анатолій Ломанюк на спеціально скликаній з цього приводу прес-конференції, за викрадення Острозької Біблії було затримано лише двох мешканців Чернівецької області. Задіяні, за словами правоохоронців, у всій цій історії Петро Безпалько та Андрій Потильчак свідчень на суді не давали і до відповідальності не притягувалися. Відомо лише, що київський епізод із участю Андрія Потильчака слідчі СБУ виділили у окреме провадження і передали для подальшого розгляду працівникам управління МВС України м. Києва.

Біблія — в дохід держави

Розпочавши розгляд справи ще у жовтні 2001 року, 24 травня 2002 року Садгірський райсуд Чернівців засудив Михайла Сайка та Петра Єсіна за статтями 191 ч.5 (привласнення, розтрата та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою осіб, в особливо великому розмірі) та 366 ч.2 ККУ (службова підробка документів, що спричинила тяжкі наслідки) до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна і обмеженням деяких прав.
Однак першого разу ні Михайло Сайко, ні Петро Єсін, які так і не визнали своєї вини, за грати не потрапили, а були звільнені від відбування покарання з випробувальним терміном на три роки. Колегія Верховного суду України це рішення райсуду скасувала як надто м’яке. Справу повернули на нове слухання до Чернівців, де її розглянув суддя місцевого суду Першотравневого району міста Валерій Марчук. Після багаторазових перенесень засідань через хворобу одного з підсудних новий суд таки відбувся. У вироку Першотравневого райсуду від 20 травня 2004 року у кримінальній справі № 1098 в частині майнових стягнень окремим пунктом зазначено: «речовий доказ — Острозьку Біблію 1581 року видання Івана Федорова — конфіскувати в дохід держави».
Перед направленням справи до Києва на розгляд у Верховний суд України (16 червня 2005 року) вона розглядалася в Апеляційному суді Чернівецької області (17 серпня 2004 року). В обох випадках колегія суддів ухвалила залишити вирок — три роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна та позбавлення на три роки права працювати у музейних установах і на посадах, пов’язаних із розподілом матеріальних цінностей, — без змін, апеляцію підсудних та адвоката — без задоволення. Відтак засуджені змушені були відбувати покарання у колонії. (Щоправда, вже на початку 2006 року Указом президента України Михайла Сайка помилували).
Увесь час після щасливого віднайдення влітку 2001-го й аж до нового рішення суду експонат ліквідованого музею старообрядництва за інвентарним номером МКС. К — 4 від 15 вересня 1992 року перебував у спецсховищі речових доказів управління СБУ в Чернівецькій області, проте через рік після нового вироку було прийнято рішення переправити його на тимчасове зберігання до камери речових доказів головного слідчого управління СБУ в Києві. Для багатьох таке рішення стало повною несподіванкою, адже всі зацікавлені сторони, як місцева громада старообрядців, так і окремі представники громадськості, сподівалися, що раритетна Острозька Біблія залишиться на Буковині.

Черга за раритетом

Про те, що у цій доволі заплутаній історії ще дуже рано ставити крапку, свідчить і той факт, що вже зовсім недавно свої права на інкунабулу, оцінену експертами Національного музею історії України (м.Київ) та Головного управління культури і мистецтв Київської міськдержадміністрації у 160 тис. гривень, у письмовій заяві до прокуратури та регіональних ЗМІ заявив чернівчанин Юрій Савченко. Він, зокрема, стверджує, буцімто віднайдена правоохоронцями Біблія ще у 1988 році, що дивним чином збігається з часом створення музею, була викрадена директором Музею культури старообрядництва в селі Біла Криниця Глибоцького району Михайлом Сайком у його бабусі, мешканки Білої Криниці Степаниди Ігнатової. На підтвердження своїх слів Юрій Савченко наводить той факт, що свого часу він написав власне прізвище і прізвище своєї бабусі, відповідно, на першій та останній сторінках раритету. Наразі він вимагає показати йому у присутності журналістів ту книгу, яку знайшли в Києві.
Після відповідного звернення Юрія Савченка Генеральна прокуратура України ще у березні 2006 року зобов’язала прокурора Чернівецької області Михайла Косюту «провести перевірку наведених доводів, за наявності підстав вжити заходів реагування, прийняти рішення згідно із законом». За словами прес-секретаря прокуратури Чернівецької області Олександра Лебідя, для огляду раритету на предмет виявлення згаданих у скарзі написів створили спеціальну комісію, до складу якої увійшли фахівці СБУ, прокуратури, музейні працівники тощо. «Члени комісії перегорнули всі сторінки Біблії, проте тих написів, про які стверджує Юрій Савченко, не виявили», — повідомив Олександр Лебідь. Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», прокуратура Чернівецької області припинила листування з цього приводу з громадянином Савченком.
Кому у всій цій історії належить істина, з часом, можливо, з’ясується. Але наразі питання про те, чому віднайдений ще п’ять років тому стародрук досі зберігають десь за сімома замками і не передають, як це було вирішено ще у 1996 році, до фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею або не повертають старообрядцям, досі залишається без відповіді. Під час зустрічі з заступником голови Чернівецької ОДА Борисом Баглеєм та головою Глибоцької РДА Петром Панчуком, на території якої міститься село Біла Криниця, митрополит Московський і всієї Русі Російської православної старообрядницької церкви Корнілій, який восени 2005 року відвідав Буковину, висловив «стурбованість із приводу втрати цінної книги — Острозької Біблії, яка була викрадена із старообрядницького храму Білої Криниці — й доля цієї духовної пам’ятки досі невідома».
Як повідомив прес-секретар прокуратури Чернівецької області Олександр Лебідь, «згідно з рішенням суду, Біблія перебуває на тимчасовому зберіганні у Києві й чекає на офіційну передачу до Центрального державного історичного архіву України. Подейкують, що, з огляду на підготовку до святкування у цьому році 425-річчя Острозької Біблії, згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України № 224 від 19 квітня 2006 року, в урочистостях із цієї нагоди виявив бажання взяти участь особисто президент Віктор Ющенко». Пієтет президента, можливо, стане зрозумілішим, якщо пригадати, що свою першу присягу як президента України Віктор Ющенко виголосив ще під час помаранчевої революції, тримаючи руку саме на екземплярі Острозької Біблії.
«Зважаючи на ту обставину, що з майже 40 відомих в Україні примірників Острозької Біблії у системі архівних установ перебував лише один, а саме в Центральному державному історичному архіві України у Львові, Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення, повернення культурних цінностей рекомендувала передати цей унікальний документ Центральному державному історичному архіву України», — пояснив голова Державного комітету архівів України Геннадій Боряк. Але архів унікального видання так і не отримав, хоча відповідне рішення було прийнято. «З огляду на рішення вищого керівництва держави, яке дійшло висновку, що згаданий екземпляр краще буде передати до Державного музею книги і друкарства України Києво-Печерської Лаври, де його зможуть оглядати відвідувачі, виконання рішення ради, яка працює при Кабміні, призупинилося. Питання ще буде вирішуватися», — прокоментували наші пошуки у Державному комітеті архівів України.

Юрій ЧОРНЕЙ, «Дзеркало тижня»
№ 22 (601) Субота, 10 — 16 Червня 2006 року
http://www.ukrmuseum.org.ua/ua/main/publications/show/3523.html?PHPSESSID=fd8d2a25a2225945d31

Реклама

Об авторе old believers

Old Believers and Old Ritualists Join us if you want to make our Old Believer and Old Rite Church pure! Paul, Max and all our faithful team
Запись опубликована в рубрике Old Believers, Russia, Ukraine. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s